Імітація революції

Лідери опозиції, закликавши народ до захисту права на чесний вибір, самі виявляються не здатними на серйозні дії.

Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Олег Тягнибок… Молоді, гарні, сильні, розумні люди нині в критичний для країни час мають усі шанси стати загальнонаціональними лідерами й повести за собою людей.

Але найшвидше не поведуть. На жаль, їм ще не вистачає лідерських якостей і справжнього політичного драйву. Та й просто сміливості й рішучості. Сподіваємося, що колись все це прийде (хоча, може, вже не буде такої нагоди для виявлення цих лідерських якостей). Але зараз, коли є стовідсоткова можливість грати на великий виграш для себе й країни, вони виявляють нерішучість і непослідовність. Закликавши людей під ЦВК відстоювати результати голосування, вони бігають до нещасного, затурканого й затюканого владою Шаповала, вимолюючи в нього крихти. Мабуть, тут прийшов час не просити…

Так, треба відстоювати конкретний вибір і виграш людей, своїх колег на окремих дільницях. Але якщо навіть ці 5 чи 10, чи навіть 20 соратників вдасться протягнути до ВР – в чому є великі сумніви – це нічого не вирішить у принципі. Група захвату української влади буде й надалі мародерствувати в країні. Мають бути геть інші засоби, котрі б рішуче змінили хід політичних подій в країні. Й не треба так панічно боятися програшу, бо ніколи не прийде виграш. Але люди не зрозуміють їхню слабкість і непослідовність.

Закликали всіх на безстроковий мітинг – самі будьте тут, залишайтеся на ніч, спіть в палатках, розділяйте з людьми їхній хліб. Тільки таким чином можна знову викликати до себе довіру, як і віру в перемогу. А штовхати людей на амбразури, а самим ховатися за їхніми спинами, бігаючи з протягнутою рукою до начальства – це не шлях до перемоги. Це – поразка.

Чому досі не написана й не відправлена відозва до всіх парламентів світу, до всіх європейських і американських структур, котрі опікуються питаннями демократії, про блюзнірський обман, котрий відбувся на теренах України під час чергових парламентських виборів? Це не страшно й не боляче. Для цього не треба збирати велелюдних мітингів і виголошувати там клятви, які тут же порушуються. Для цього варто лише сформулювати відповідний рішучий і сильний короткий текст із наведенням характеру тих порушень, що відбулися перед виборами, під час їхнього проведення та при підрахунку голосів. Цього цілком вистачить, щоб ці вибори не визнала світова спільнота. З усіма наслідками, що витікають звідси. І вся ця вертикаль із переляку вмить розлетиться.

Колись один мудрий чоловік говорив, що історія повторюється двічі: один раз як трагедія, а вдруге як фарс. Україні не потрібно трагедій. Вона їх уже чимало пережила. Але фарс – це ще страшніше. Це зневіра в будь-які цінності на багато років. І остаточне перетворення українців у олігофренів і мовчазних, безсловесних напіврабів. Тому будь-які спроби порозумітися й співпрацювати з тими, хто організував і провів таке принизливе неподобство, як минулі вибори до парламенту – мимоволі опускає угодовців до морального рівня мародерів. Годилося б над цим серйозно поміркувати. Чи не так?

blogs.korrespondent.net
Обсудить