Украина

Назад

Країна суцільного божевілля

Українські громадяни мають зрозуміти, що оцінювати діяльність політиків вони повинні не за принципом: "своєму дозволено все і знайти виправдання можна всьому", а от "чужому – ми не спустимо нічого, і ненависть до нього має поєднуватися із закликами до фізичного насильства".
Країна суцільного божевілля

Сьогодні читаю інформаційну стрічку подій, коментарі дописувачів в соціальній мережі Facebook і в чергове переконуюсь в суцільному божевіллі влади, опозиції, всього українського суспільства.

Люди, що опинилися у владі, з кожним днем тупішають та вдаються до все більшого вражаючого ідіотизму. Дати інше визначення, наприклад, винесенню судового вироку, який передбачає тюремне ув'язнення, за нанесення трафаретів на вулицях міста Суми із зображенням Віктора Януковича та червоною крапкою в області чола, просто неможливо.

Я вкрай негативно ставлюся до вираження в подібний спосіб свого ставлення до Януковича та чинної влади. Будь-який, навіть, натяк на заклики до фізичного насильства ні до чого доброго країну не приведуть. Але спроби режиму Віктора Януковича залякати українських громадян подібними судовими вироками породжують ще більшу ненависть та готовність до насильства.

Причому, очевидно, що оточення Президента Януковича, яке охрестили "сім'єю", фактично робить його своїм заручником, якого потім з легкістю здадуть тим, хто хоче не просто його ув'язнення, а фізичного знищення. Їх завдання в наступні рік-півтора "видоїти" з України все, що можна, а потім просто розбігтися в різні боки, залишивши Януковича на розтерзання.

Чи усвідомлює Олександр Янукович, що всього награбованого в країні може не вистачити, щоби убезпечити Віктора Януковича та членів його родини від розлючених мільйонів українських громадян, які все рівно знесуть цей режим в 2015 році? Відповіді на це питання в мене немає.

Здається, Янукович, в силу своєї інтелектуальної убогості, та його старший син не розуміють, що після того, як їм доведеться бігти з країни, в сьогоднішньому глобалізованому світі сховатися не вдасться.

Але біс з ними, своєю долею нехай вони опікуються самі.

Погано, що Україною зараз керує зграя клептократів. Але значно гірше, що в українському суспільстві відсутні моральні імперативи, які дозволять не тільки прибрати цей режим, але привезти до влади тих, хто, справді, хоче побудови демократичної, правової держави.

Очевидно, що в суспільстві все більше панує правовий нігілізм, принцип – своїм можна все, а ворогам – ненависть та прокляття.

Якщо відверте порушення закону з боку трьох жінок – депутатів від БЮТ зустрічається бурними оплесками, а цілком законне рішення щодо їх видворення з охоронюваної, режимної території – масовими прокльонами, в тому числі з боку цілком адекватних людей, то я розумію, що ми не просто рухаємося, ми несемося в бік суцільного божевілля. Причому сарказм цієї історії пов'язаний з тим, що за схожими подіями ми спостерігали в 2005 році, коли депутати від СДПУ, порушуючи закон, не давали правоохоронцям направити колишнього губернатора Закарпатської області Івана Різака до СІЗО. Було мерзотністю влади направляти людину з кардіоцентру до в'язниці. Причому поза залежності від його посади та політичного статусу. Але дії депутатів Т.Прошкуратової та Н.Шуфрича від того не стали більш законними. Вони свідомо заважали виконувати рішення суду. І тоді жодного співчуття з боку громадськості щодо їх "а-ля побиття" вони не отримали. А ось зараз за зовсім схожих обставин ми чуємо прокльони на адресу "злочинних" суддів та міліціонерів. Хоча вони, як раз, діяли в повній відповідності до закону.

Але ще більший жах мене охоплює, коли я читаю коментарі шановних громадських діячів, журналістів з приводу інформації про висунення звинувачень Тимошенко щодо її причетності до вбивства Євгена Щербаня. Мені доводилось вже колись писати, що я ставлюся доволі скептично до звинувачень на її адресу, як до одного із замовників вбивства Євгена Щербаня. Лазаренко, якщо і домовлявся з Мільченко про вбивство Щербаня, навряд чи про це розповідав Тимошенко. Це не ті речі, про які повідомляють взагалі будь-кому.

Але, панове, в історії з вбивством Щербаня існує один вже визнаний факт. З корупційних платежів на користь Лазаренко, які перераховувала, в тому числі Тимошенко, потім робилися платежі на рахунки кримінального авторитета Мільченка, який був посередником з ватажком банди, яка спеціалізувалася на замовних вбивствах.

Далеко не впевнений, що Тимошенко знала, яким чином будуть використані її кошти, але в жодному випадку громадяни не повинні бажати потрапляння такої людини у владу, тим більше на посаду Президента України.

Просякнута корупцією вся бізнесова та політична діяльність пані Тимошенко, про яку вже написано та сказано вже дуже багато, має бути застереженням від бажання співчуття до неї. Її присутність на посаді Президента України була би не меншою ганьбою для громадян нашої держави ніж та, яку ми відчуваємо від присутності на ці посаді Віктора Януковича.

Українські громадяни мають зрозуміти, що оцінювати діяльність політиків вони повинні не за принципом: "своєму дозволено все і знайти виправдання можна всьому", а от "чужому – ми не спустимо нічого, і ненависть до нього має поєднуватися із закликами до фізичного насильства". Це шлях в нікуди. Мабуть, в першу чергу, всі ми маємо зрозуміти, що зміни в країні почнуться не із закликів до насильства. Навіть, не з повалення режиму Януковичу, а з малих добрих справ в своєму будинку, дворі, вулиці, мікрорайоні. Якщо ж все залишиться на рівні бажання побити чи вбити чергового керманича країни, і нічого не робитиметься для змін на краще навколо кожного з нас, то всі ми тоді будемо недалекими оптимістами. Бо песимісти вже просто поїхали з охопленої суцільним божевіллям України.
blogs.pravda.com.ua