60-тій річниці смерті Сталіна присвячується

Я не певен, чи можна змінити їх позицію. І чи варто їх взагалі переконати. Але одне знаю точно: держава, де п’ята частина громадян є переконаними чи латентними сталіністами, майбутнього не має.

«Зекам долго не сообщали о смерти Сталина. Потом, провели общее построение и поведали скорбную весть: «Умер вождь народов товарищ Сталин». Начальник лагеря приказал заключенным снять шапки и минутой молчания почтить память умершего. Те сняли шапки и молча подбросили их вверх».

Із спогадів Аркадія Беленкова, письменника та літературного критика, в’язня Карагандинського виправно-трудового табору (Карлаг)

Сучасна комуністична міфологія (яку, до речі, часто сприймають люди цілком ліберальних поглядів) малює Йосипа Сталіна як ефективного менеджера. Жорстокого, цинічного, проте ефективного. Основна теза міфу «Сталін – ефективний менеджер» – заяложена фраза «Він прийняв Росію з сохою, а залишив з атомною бомбою», яку для більшої ваги приписали Уїнстону Черчиллю. Хоч британський прем’єр – апологет британського консерватизму та неприятель комуністичних ідей – ніколи нічого подібного не говорив. Та й сама теза про соху і ракету доволі сумнівна: економіка Росії до жовтневого перевороту була четвертою за обсягами у світі, хоч і мала в основному сировинний характер. І цієї «сировинності» вона не позбулася ані після сталінської індустріалізації, ані навіть сьогодні. Атомну бомбу, звичайно, в СРСР сконструювали, проте якщо це вважати ознакою «ефективного менеджменту», то давайте визнаємо такими ж ефективними менеджерами династію північнокорейських диктаторів – вони теж спромоглися отримати для своєї країни ядерну зброю. До речі, як і Сталін – ціною тотальної бідності та навіть життя своїх співгромадян.

У цьому, до речі, – особливість усіх тиранів: людей як таких для них не існує – є людські ресурси, є статистика. Цінність окремо взятої особистості, цінність Людини, її життя зведені до нуля.

Вдумайтеся – під час так званого «Великого терору» у СРСР (1937-1938 рр) убивали 1600 осіб на добу – це більше, аніж одну людину щохвилини! За оцінками правозахисної організації «Меморіал», сталінські репресії безпосередньо торкнулися від 11 до 39 мільйонів людей! Якщо ж додати родичів репресованих, які зазнавали утисків як близькі «ворогів народу», то цифра зросте у рази…

Миллионы смертей по вине угрюмого деспота Сталина, выкосившего голодомором сотни, тысячи деревень восточной Украины, а потомки выживших тогда крестьян вполне осознанно, с каким-то непонятным сладострастием приводят во власть новых, уже несоветских коммунистов, цинично откармливающихся на преступной идеологии. Что это? Массовый мазохизм? Интеллектуальная недостаточность?— Семен Глузман

Тих, хто не постраждав від репресій, опалило страхом. Якось, у перебудовні роки, батько вперше розповів мені про один спогад про свої шкільні роки. Про те, як 5 березня 1953 року, у день смерті Сталіна, його та усіх його однокласників учителька змусила стати на коліна перед портретом вождя і плакати… – І ви не опиралися? – спитав я тоді – малий і наївний хлопець, якого тягло на героїчні учинки.

– Ми боялися, – відповів він. – За те, що на уроці географії я сказав, що є міста, більші за Москву, мого тата – фронтовика – викликали до школи і погрожували санкціями…

У тих понад 15% наших співвітчизників, які хотіли б жити при Сталіні,чи тих понад 20%, що ставляться до нього з симпатією та повагою, таких спогадів з дитинства, мабуть не має. Так, якась дещиця з них це маразматичні бабусі, які приходять на мітинги з портретами улюбленого вождя, чи кар’єрні «червоні», для яких Сталін, СРСР і все що з ними пов’язано – частина професії. Але 20% – це дуже багато. Це кожен п’ятий, кого ми бачимо на вулиці, з ким працюємо чи товаришуємо…

Я не певен, чи можна змінити їх позицію. І чи варто їх взагалі переконати. Але одне знаю точно: держава, де п’ята частина громадян є переконаними чи латентними сталіністами, майбутнього не має. В усякому разі до того часу, поки їх кількість не зменшиться до статистичної похибки.

…Когда в лагерь пришло известие о смерти Сталина, начальство растерялось: заключенных три дня не выпускали из бараков, на работу не выводили, даже пищу носили в бараки. Пополз слух: "Усатый хвост откинул". На четвертые сутки двор оцепили усиленными нарядами и вывели заключенных. Поднялся дикий шум.Потом из шума всплыло одно слово: «Подох». Потом оно стало явственней и отчетливей. И наконец, тысячи каторжных уст стали скандировать: «Подох! Подох! Подох!».

Юрий Борев «Сталиниада».

lb.ua

Обсудить