Аналитика и комментарии
НазадВибори в Румунії: хто ключові гравці
Тож після місцевих та «європейських» виборів, котрі вже минули, розгортається боротьба за президентське крісло та парламент. 24 листопада країна голосуватиме у першому турі президентських виборів, 8 грудня – одночасно парламентські вибори (до Сенату та Палати депутатів) та другий тур президентських виборів. Що треба розуміти в Україні про румунське політичне протистояння – у матеріалі для Texty.org.
Політичний симбіоз
Відлік нового політичного етапу у Румунії, звідки румунське суспільство черпає свої громадянські цінності, ведеться з 1989 року, коли перемогла антикомуністична революція й розстріляли диктатора Ніколає Чаушеску.
З того часу в Румунії змінилося чотири президенти – Іон Ілієску, Еміль Константинеску, Трайан Бесеску та Клаус Йоханніс. Й лише Басеску не представляв одну з двох домінуючих політичних сил Румунії, якими є «Соціал-демократична партія» (PSD) та «Націонал-ліберальна» (PNL). Попри нові політичні проекти й навіть зачатки ультраправих рухів, як і в інших європейських країнах, дві головні політсили домінують в країні і досі.
Соціал-демократи та націонал-ліберали є ідеологічними антагоністами та останні роки вони сформували коаліцію (яку також підтримали представники національних меншин, представлених у парламенті). Хоча вперше така динаміка склалася теж відразу після революції, але найтривалішим такий союз став саме після виборів 2019 року. Коаліційна угода передбачала, що партійні лідери по черзі очолюватимуть уряд й за цей час дві політичні сили фактично розчинились одна в одній.
Лідери президентських перегонів
На сьогоднішній день для участі в президентських виборах зареєструвалося 16 кандидатів.
За результатами соціологічного дослідження, проведеного INSOMAR, перше місце займає лідер соціал-демократів, прем'єр-міністр Марчел Чолаку із підтримкою близько 30%.
На другому місці із 17% ймовірних голосів виборці - лідер націонал-лібералів Николае Чуке, за ним, з відставанням у два відсотки, йде колишній заступник генерального секретаря НАТО Мірча Джоане.
Крім того, лідери правих партій Георге Сіміон від AUR із підтримкою в 11% та скандальна європарламентарка Діана Шошоаке від S.O.S з 7%. Втім кандидатуру останньої Центральне електоральне бюро відхилило.
Але незалежний кандидат Мірча Джоане, який на третьому місці, був свого часу одним із керівників “Соціал-демократичної партії”.
Кандидати PSD
До свого призначення на високу посаду в Північноатлантичному альянсі, Джоане вже балотувався у президенти у 2009 році, представляючи “Соціал-демократичну партію”, але програв Траяну Басеску. Цікаво, що тоді Джоане вважали «проросійським» кандидатом через компромат про його таємні польоти в Москву, який раптово зʼявився у ЗМІ.
У 2011 коли симпатик Ромії і антиглобаліст Джуліан Асандж оприлюднив великий масив американської дипломатичної пошти (скандал відомий, як Вікілікс), серед якої було багато доповідних на різні теми румунські журналісти опублікували телеграму посольства США.
У ній йшлося про що як колишній міністр закордонних справ Джоане постійно шукав діалогу з Росією, але він також відігравав важливу роль у низці ініціатив під проводом США в рамках НАТО, як от надання членства в НАТО країнам Балтії й тиск на Москву з метою дотримання її стамбульських зобов'язань щодо виведення військ з Молдови й Грузії (Стамбульські угоди 1999 року, за якими Російська Федерація зобов'язалася вивести свої війська).
Цього разу також не обійшлося без компромату подібного змісту: журналісти-розслідувачі звинуватили Джоане у тому, що в його команді раніше працював політик, який мав ділові зв'язки з російським бізнесменом.
Наступного дня сайт, який повʼязують із Джоане, розповсюдив звинувачення на адресу Чолаку, так само у контексті звʼязків з Росією. Тож битва компроматів може розгоратися між самими соціал-демократами.
Але такий дискурс може бути небезпечним для України, оскільки румунський виборець не мислить у категоріях “проросійський” політик чи ні, а український - так. Тож звинувачення у звʼязках з Росією можуть стати в нагоді як пропаганді РФ, так і для чергової “зради”.
Ультраправі і проросійські (S.O.S., і AUR )
Румунська ультраправа партія AUR опинилася в парламенті у 2019 році, набравши 9% голосів. Вже через рік підтримка подвоїлася до 18%, а за результатами виборів до Європарламенту, ультраправі партії, яких за останні роки навіть побільшало, набрали загалом понад 20%.
У президенти мітили представники двох основних правих сил: лідер націоналістичної партії AUR Георге Сіміон та скандальна Діана Шошоаке, від своєї політичної сили S.O.S. România (яку вона створила після того, як вийшла зі складу AUR).
Кандидатура Шошоаке була напередодні відхилена Центральним виборчим бюро, бо кандидатка не надала список підписів на свою підтримку, як це передбачено румунським законодавством. Але для Шошоаки ця ситуація стала приводом для чергових скандальних заяв.
Незначний відсоток її прихильників (7%) вочевидь підтримає Георге Сіміона, а партія Шошоаки вже займатиметься нарощуванням підтримки до парламентських виборів.
Хоч Георге Сіміон й зареєстрований офіційно, про його партія також почали з’являтися компрометуючі деталі: зокрема були оприлюднені звинувачення у отриманні нечесних фінансових пожертв, які перевищують дозволені суми, ще й з боку осіб повʼязаних із телеканалом Realitatea, що вважається пов’язаним з мережею проросійської пропаганди.
Обидва політики прославилися чудернацькими витівками й скандальними заявами. Наприклад, Шошоаке у червні була обрана до Європарламенту, де вона дебютувала у наморднику, вигукуючи звинувачення на адресу ЄС про «вбивство румунів». Крім цього, Шошоаке є частим гостем посольства Росії в Бухаресті та натхненницею антиваксерського руху.
Сіміон попри його абсолютний популізм порівняно із Шошоаке вигладає пристойніше. До слова, саме Сіміон намагався надихнти румунських фермерів на протести проти транзиту укрїанського зерна, втім у Румунії розхитати цю тему так і не вдалося.
Але Діана Шошоаке старається. За час свого сенаторства у парламенті Румунії, (представляючи місто Ясси) запамʼяталася кількома небезпечними ініціативами, які викликали занепокоєння і в Україні, коли намагалася зареєструвати законопроект про анексію українських (а також частини молдовських) територій, які свого часу підпорядковувалися Румунії.
Саме цій депутатці вдалося також зірвати виступ президента України Володимира Зеленського у парламенті під час його візиту до Румунії восени 2023 року.
Дискурс ворожнечі
Враховуючи навіть нинішні соціологічні результати і S.O.S., і AUR будуть у наступному складі парламенту і впливатимуть на порядок денний.
І якщо Шошоака (S.O.S) є незмінною подругою російського посольства в Румунії, то стосовно AUR, для України тут є цікавий момент. Сімон і його партія AUR пройшли до Європарламенту в червні цього року й доєдналися до сім’ї «Європейських консерваторів та реформістів», під керівництвом італійської прем’єрки Джорджі Мелоні.
До групи Мелоні у Європейському парламенті також входить польська PiS й після початку роботи нового складу парламенту, група випустила декларацію, в якій чітко засуджувалася агресія Росії, яку підтримав і AUR.
Крім того, соратники Сіміона мають дуже ворожі стосунки із угорським урядом Віктора Орбана, який разом з австрійськими правими розбудовує коло політичних однодумців на рівні європейських інституцій, яке підспівує Росії. Але це не виключає того, що і Сіміон має звʼязки з Кремлем. Так, Сіміону заборонений вʼїзд в Україну, а також Руспубліку Молдова, зокрема, через підозри у звʼязках з ФСБ.
Румунські журналісти дещо іншої думки про взаємини румунських та угорських правих: антагонізм між AUR та угорською FIDESZ може виявитися показовим про що свідчить синхронність наративів, які розповсюджують ресурси, афілійовані з політичними силами у Трансильванії – регіоні, де проживає переважно угорське населення Румунії.
Тож якщо протистояння Сіміона з Орбаном Україні могло б бути й вигідним, то у контексті Румунії його політична сила займається внутрішньої дестабілізацією, граючи на протиріччях між румунами та угорською національною меншино.
Загалом дискурс пов’язаний із нагнітанням страху навколо насильства проти угорської нацменшини Тиргу-Муреш ще у 1990 році. Тоді, у місті Тиргу-Муреш, спалахнув румуно-угорський конфлікт, що призвів до загибелі та поранення кількох людей. Й обидві партії роблять все, щоб травма не відійшла в минуле, а підживлювала недовіру між громадами заради додаткової маси електоральної підтримки.
Тож на практиці ультраправих цікавить лише зміцнення свого бренду як партій, які начебто борються за захист ідентичності від «чужинців».
У разі обрання президентом Сіміон (нагадаємо, що шансів практично нуль) пообіцяв розірвати договір між Україною та Румунією про стратегічне партнерство, засудив передачу Україні системи Patriot, експлуатував тему українських біженців, мовляв ті отримують забагато допомоги та провокував релігійну ворожнечу, дискредитуючи в, тому числі Православну церкву України (яку, до речі, Румунська єпархія досі не визнала) у кампаніях дезінформації. Наразі Сіміону заборонений в Республіку Молдова та Україну на три роки.
Інші
Ще однією помітною кандидаткою є голова парламентської партії «Союз порятунку Румунії» (USR) Елена Ласконі. Партія, від якої висувається Ласконі, хоч і є третьою політсилою в парламенті, - є відносно новою.
Партія заснована у 2016 році й позиціонує себе, як ліберальна. По лінії європейського союзу, USR входить до європейської сім’ї ALDE, які українська «Слуги народу», а також CUB у Республіці Молдова.
На відміну від соціал-демократів, USR є умовно «новою елітою», й відповідно природньою опозицією до «старих еліт», які усоблюють PSD. Риторика Ласконі відрізняється рішучою підтримкою України та критикою симбіозу PSD-PNL за відсутність реакції на російські дрони, які потрапляють на територію Румунії. Ласконі вимагає посилення присутності військ НАТО та обіцяє подальшу підтримку України.
Повернення «старих еліт»
Соціал-демократична партія Румунії має непросту історію та імідж, але є невідʼємним елементом політичного життя країни, на відміну від менших «неісторичних» партії. Партія була сформована після кількох трансформацій «Фронту національного порятунку» у часи антикомуністичної революції й до її складу увійшли комуністи так званого другого ешелону і ймовірно з наступного року соціал-демократи повернуть собі всю повноту влади.
Перший президент Іон Ілієску, що свого часу був соратником Чаушеску, представляли саме соціал-демократичні еліти й у 1996 став почесним президентом політсили. Але з часом партія все більше занурювалась у корупційні скандали й врешті слово «корупція» стало для пересічного громадянина Румунії першою асоціацією, яка спадає на думку при згадці про соціал-демократів.
Втім, пишатися демократами також є чим – саме за часів їхнього керівництва країн стала членом ЄС та НАТО.
Останній яскравий момент падіння соціал-демократів активно обговорювався і в українському інформаційному просторі. Це був 2017-2019 рік, коли у Бухаресті спалахнули чисельні масові протести у відповідь на спроби уряду соціал-демократів декриміналізувати корупційні злочини. Відтоді почався зірковий час націонал-лібералів, які засудили ініціативи своїх політичних візаві.
Ба більше, нинішній президент Йоханніс особисто брав участь у протестах.
Попри тодішнє протистояння нинішня співпраця соціал-демократів та націонал-лібералів є дуже структурованою і навіть нагадує політичний симбіоз, оскільки саме їх співпраця забезпечує стабільність політичної системи країни.
Такий прагматичний підхід видається досить вигідним з погляду національних інтересів Румунії та підтримки України, особливо, коли у парламенті присутня партія угорської національної меншини «Демократичний союз угорців Румунії» та набирає обертів націоналістична AUR, яка зокрема взяла на озброєння і антиугорську тему.
Хоча у публічному просторі лунають звинувачення, що навпаки - до зростання підтримки правих призвело розмиття політичних відмінностей між двома великими правлячими партіями.
Україна та Румунія з 2023 року зробили неймовірний прогрес у бік покращення двосторонніх відносин. Високі рейтинги провладних сил обіцяють цю тенденцію зберегти і в майбутньому.
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
Маріанна Присяжнюк